ЗДОРОВИ́ЛО, а, ч., розм. Людина, що відзначається силою, міцною будовою і перев. високим зростом. Це був сивий чолов’яга з руками велетня, оброслий, запорошений. Маленькі його очиці бігали злякано, наче належали якомусь дикому звірку, а не цьому здоровилові (Чаб., Балкан. весна, 1960,256); Горяй — велетень, здоровило. Такому тільки й сидіти на коні (Скл., Святослав, 1959, 408).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 547.