ЗДРИГА́ННЯ, я, с. Дія за знач. здрига́ти і здрига́тися. [Мефістофель (на порозі):] Коней моїх здригання День провіщає близький (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 191); Зустріч [Надії] з ним [Сашком] не викликала отого радісного здригання серця, яке щодалі сильніше викликав Василь (Баш, Надія, 1960, 10); Посивілий Шульга стоїть над своїм верстатом, похитуючись в такт здриганню автоматного штампа (Рибак, Зброя.., 1943, 185).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 549.