ЗДУ́МАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. перех. і без додатка. Раптом замислити, надумати зробити що-небудь. Здумала Раїса їхати.. в містечко (Коцюб., І, 1955, 322); Євгеній, сівши панувати В селі, на лоні самоти, Щоб якось час промарнувати, Новини здумав завести (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 45); // Захотіти, побажати чого-небудь. Накупить гостинців, чого тільки здумати можна (Кв.-Осн., II, 1956, 313); [Олеся:] На сподіваного гостя багато треба, прийду, коли здумаю (Кроп., II, 1958, 287).
Не зду́май (не зду́майте), з інфін.— категоричне попередження не робити чого-небудь. [Воєвода:] Дивись! Дурниць не здумай наробить (Коч., П’єси, 1951, 213); — Не здумайте обирати його, бо так будете мучитися з ним, як я все життя від першого і до останнього дня мучусь (Стельмах, II, 1962, 19).
2. перех. Згадати, пригадати. Їм я квашу солоденьку; Здумав загадку стареньку (Гл., Вибр., 1951, 206); [Марта:] Чогось не здумаю ні однієї пісні. Чи позабувала, чи хто його знає… (Вас., III, 1960, 86); — Може б і ти таки, Катре, здумала когось. А звідси можна було б і передати дещо. Як ти на це? (Головко, II, 1957, 382).
3. неперех., рідко. Уявити собі що-небудь, подумати про щось. Обняли мене думки та гадки, та журба пекуча. Трудно було й здумати, що десь наймичкою маятимусь! (Вовчок, І, 1955, 7); Здумайте собі, що ми ще санної дороги не бачили, а від нового року до водохреща все дощі йшли (Л. Укр., V, 1956, 157).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 551.