ЗДУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗДУШИ́ТИ, здушу́, зду́шиш, док., перех.
1. Щільно, міцно стискувати, здавлювати. Кирило здушив в руці [ганчірку] і, підважуючи дошку, всунув під ганок (Ірчан, II, 1958, 86); Лаговський.. несподівано й несвідомо так здушив її [руку], що Володимир аж скрикнув (Крим., А. Лаговський, І, ІІ, 1905, 223); * Образно. Сон м’яко здушує груди, кладе на лице лапу і тягне назад у ліжко (Коцюб., II, 1955, 252);)// Тісно обступаючи з усіх боків, стискувати, обмежувати в просторі. Ось налягли здобичники, тісною каблучкою здушили чумаків, вимахують ножами та булавами… (Коцюб., І, 1955, 185); * Образно. Дощовими хмарами здушувало нічну темряву (Ле, Хмельницький, І, 1957, 270).
2. Викликати відчуття хворобливого стискання (в горлі, голові, грудях і т. ін.). Нічого вже не можна зрозуміти,— сон навалюється, м’який, волохатий, і сльози здушують горло… (Собко, Стадіон, 1954, 209); Йому стало холодно. Задріботіли зуби, тоскний біль здушив йому голову (Мик., II, 1957, 216); // безос. Здушило матері в грудях (Гончар, Таврія, 1952, 7); // перен. Викликати відчуття пригніченості, душевного болю. Серце біль здушив (Фр., X, 1954, 68).
3. перен. Не давати виявлятися чому-небудь, затамовувати якесь почуття. Стара змовкла, здушуючи в собі ридання (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 144); В грудях Погиби прокинулась давня гіркота, але він одразу ж здушив її (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 267).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 552.