ЗЕЛЕНЕ́НЬКИЙ, а, е.
1. Пестл. до зеле́ний. Глянь у поле — там билинка Росте зелененька (Пісні та романси.., II, 1956, 50); За ялину зелененьку Тихо місяць заховавсь (Л. Укр., IV, 1954, 126); Від неї [могили] залишився тільки невеличкий горбик землі, порослий бур’янцем і ніжною зелененькою травичкою (Тют., Вир, 1964, 201).
2. перен., розм. Який не має достатнього життєвого досвіду; малодосвідчений. Такого зроду-віку не було, щоб Сашкові хтось вказував на його обов’язки, а тим більше, коли його бралися опікати отакі неоперені, отакі зелененькі горобчики… (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 553.