ЗЕЛЕНКУВА́ТИЙ, а, е.
1. З відтінком зеленого кольору, трохи зелений (у 1 знач.). Мов брили зеленкуватого скла, непомітно підкрадались [хвилі] до берега (Коцюб., І, 1955, 391); Вихор аж стрепенувся, побачивши на щоглі флагмана зеленкуватий вогник (Кучер, Чорноморці, 1956, 54); Вона була в легкому кремовому платті, струнка, з великими зеленкуватими очима на овальному обличчі (Панч, В дорозі, 1959, 207).
2. Трохи зелений (у 3 знач.).
3. розм. Хворобливо блідуватий (про колір обличчя, шкіри людини). [Марина Митрофанівна:] Може, чаю вам принести? Бо ви сьогодні якийсь аж зеленкуватий (Лев., Нові п’єси, 1956, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 554.