ЗЕ́ЛЕННЯ, я, с., збірн., діал. Зелень (у 1 знач.). Затріщав тин на городі, щось шугнуло в гудину, зашуміло зеленням і бігло до дверей (Вас., І, 1959, 198); У нашому селі здавна існує звичай: чепурити долівку зеленням всяким, гілками дерев (Чаб., Шляхами.., 1961, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 555.