ЗЕНІ́ТНИЙ, а, е.
1. Стос. до зеніту.
2. Признач. для стрільби по повітряних цілях. Слідом за вогнями прожекторів вдарила зенітна артилерія (Кучер, Чорноморці, 1956, 30); // Створюваний зенітною артилерією. Зенітна канонада.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 560.