ЗИМНИ́ЦЯ, і, ж.
1. розм. Дерево, на якому до пізньої осені висять плоди. Уберуть добрі люди з поля хліб. Обтрусять у саду зимниці (Греб., V, 1957, 321).
2. діал. Гарячка, пропасниця. — Чи ти промокла, чи простудилася? Чи тебе зимниця б’є, чи ти й зовсім хора? (Фр., І, 1955, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 567.