ЗЛАК, а, ч.
1. заст. Різна, перев. корисна рослинність; трава. Радуйся, ниво неполитая! Радуйся, земле, не повитая Квітчастим злаком! (Шевч., II, 1953, 291); Наступала весна. Руді пагорки, омиті гомінкими струмочками, вже курилися ароматами незримих злаків (Панч, І, 1956, 505).
2. тільки мн. Назва рослин, перев. трав’янистих, яких об’єднують у родину злакових. Щедра тут [на півдні] земля, щедре південне сонце, під промінням якого дозрівають злаки (Цюпа, Україна.., 1960, 239); Використання різних сортів гороху в суміші із злаками дасть змогу вдосконалити систему зеленого конвейєра влітку, одержувати високоякісне сіно, готувати багатий білками ранній силос (Знання.., 9, 1965, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 585.