Що oзначає слово - "злам"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ЗЛАМ, у, ч.

1. Дія за знач. злама́ти 1, 4 і стан за знач. злама́тися 1, 3-6. Ясен характеризується міцністю на злам і стиснення (Автомоб., 1957, 326); Знаряддям цього перетворення [суспільства], вчив Маркс, є диктатура пролетаріату, що виникає в результаті зламу буржуазної державної машини (Наука.., 5, 1958, 4); * Образно. Я знаю вірний шлях додому, Де комсомолія живе, Де не дають нове на злам, Де горе й радість пополам (Мал., Запов. джерело, 1959, 7).

2. Місце, в якому що-небудь зламано. На Дону.. коловся лід і павичевим пером виблискував на свіжих зламах (Тют., Вир, 1964, 461); Плитки, сформовані з добре відмученої глини, в зламі мають білий або біло-рожевий колір (Археол., IX, 1954, 12).

3. Часткове або повне порушення цілості кістки у людини й тварини; перелом.

4. Поворот під кутом, вигин чого-небудь. На зламі траншеї Черкасов спіткнувся і мало не впав (Собко, Вогонь.., 1947, 21); Ось гострий злам на бровах поступово вирівнявся, а очі ледь помітно усміхнулися (Руд., Вітер.., 1958, 170); Рисунок людської рішучості і волі У зламі їхніх губ, в простім вогні очей (Бажан, Вибр., 1940, 149).

5. перен. Різка зміна, крутий поворот у розвитку чого-небудь. Настали дні великого історичного зламу. Наші війська вели наступальні бої, наближаючись до української землі (Дмит., Обпалені.., 1962, 23); Знав він і те, що в хвилини вагань і зламу настроїв зайва віддана людина багато важить (Тулуб, Людолови, І, 1957, 92); Улас відчував, що в його душі назріває великий злам (Тют., Вир, 1964, 56).

На зла́мі вікі́в (столі́ть, епо́х і т. ін.) про час переходу від одного століття до наступного, від однієї епохи до іншої тощо. На зламі минулого і теперішнього століть (грудень 1899 — січень 1900 рр.) з-під пера [Лесі Українки] вийшла знаменита стаття «Малорусские писатели на Буковине» (Літ. Укр., 10.VІ 1969, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 585.