ЗЛЕГЕ́НЬКА, присл. Зменш.-пестл. до зле́гка 1. Бліде обличчя її злегенька почервоніло (Головко, II, 1957, 486); Петро почуває, як хтось сіпає його за рукав, злегенька штовхає в боки (Вас., II, 1959, 118); Не встигла Тамара доторкнутися пальцями до дверей і злегенька постукотіти, як з кімнати почувся голос (Хижняк, Тамара, 1959, 71); У той саме час злегенька скрипнули сінешні двері в Катриній хаті й замовкли (Мирний, IV, 1955, 299); Рука його злегенька посунулась по закутаному тілі, намацала лікоть, плече… (Коцюб., І, 1955, 241).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 588.