Що oзначає слово - "зложити"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ЗЛОЖИ́ТИ, зложу́, зло́жиш, док., перех., розм.

1. Зібравши разом, докупи, покласти у певне місце. В огонь лахміття все зложивши, Сама [Дідона] в огні тім простяглася (Котл., І, 1952, 86); Жук зложив свої пожитки на віз, сів — і поїхав (Мирний, І, 1954, 342); Підмели [хлопці] майстерню, зложили готовий матеріал на батареї — хай сушиться (Збан., Курил. о-ви, 1963, 211); // Покласти, помістити кого-, що-небудь десь або на щось. Зняв [Павло] мертву з лавки, зложив долі, головою на скриню нахилив, встромив їй у руку синю запаску (Вовчок, І, 1955, 164).

Зложи́ти збро́ю див. збро́я.

2. Скласти одне ціле, з’єднавши окремі розрізнені частини, елементи. За півгодинки і зложили [січкарню]..— ріже так, що ану (Фр., II, 1950, 42); [Співець:] Зібрав я все, що тільки заціліло, зложив і склеїв,— арфа невеличка, та в ній нема і скіпки несвятої (Л. Укр., II, 1951, 154); // Збудувати, спорудити що-небудь способом кладки. — Був би я царем в цю пору, На добро своє комору Я б з дубів оцих зложив, А тоді б спокійно жив! (Перв., Казка.., 1958, 14); // Розташувати, розставити певним чином (слова, речення і т. ін.). Вона таки була собі непроворна: ніколи було до ладу слів не зложить (Григ., Вибр., 1959, 93); Не вмієш [писати листів] не так, як не вміють малоосвічені люди, що не тямлять літературно зложити фрази, ні, ти по-літературному, по-інтелігентськи, безнадійно не вмієш (Л. Укр., III, 1952, 689).

3. Створити, скласти (вірш, пісню і т. ін.). — Недаром люди і приповідку зложили, що лиш Котові та попові добре жити на світі (Фр., IV, 1950, 124); Сядь, схились і слухай пісню. Я зложу шалену пісню… Будь русалкою в цю ніч! (Олесь, Вибр., 1958, 105); Зложим співанку новеньку На слова веселі Та й про дівчину Оленку З нашої оселі! (Мас., Сорок.., 1957, 269); // Виробити в собі певний погляд на кого-, що-небудь, певну думку, якесь поняття і т. ін. про когось, щось. Після розмов у Львові і листів з Галичини до дядька я зложила собі не дуже оптимістичний погляд на тих людей, що звуть себе радикальною партією (Л. Укр., V, 1956, 146).

4. Перегнувши в якийсь спосіб, згорнути що-небудь, зменшивши в об’ємі і надавши певного вигляду, форми. А сей давно вже прочитав, що треба, та, зложивши бумагу, кладе у кишеню… (Кв.-Осн., II, 1956, 199); — Тепер тілько кіснички вплету, кренделиком коси зложу..— наче намальоване буде! — утішається Марта своєю роботою (Мирний, IV, 1955, 337); // Зігнувши, склавши яким-небудь чином руки, крила і т. ін., надати їм того чи іншого положення. Одарка лежить, зложила руки під голівку, бліда-бліда, тільки очі їй сяють (Вовчок, І, 1955, 46); Як зложив [Халявський] кулаки, як хряпне себе по голові, що насилу устояв (Кв.-Осн., II, 1956, 208); Зложивши моцні [міцні] крила, Опукою з гори — аж вітром зашуміло — Орел ушкварив на Ягня (Греб., І, 1957, 66); Господиня дому стоїть біля печі. Вона зложила руки над фартухом під грудьми (Мас., Під небом.., 1961, 29).

◊ Зложи́ти ру́ки див. рука́.

5. рідко. Додати одно число до другого; зробити додавання. В дворі старого замчища-руїни зібрались ми на віче, все поважні, учені голови, гладенькі й кучеряві, і віком не малі, —якби зложити літа усіх, либонь століття вийшло б! (Л. Укр., І, 1951, 187).

Зложи́ти го́лову див. голова́; Зложи́ти життя́ див. життя́; Зложи́ти кістки́ див. кі́стка; Не зложи́ти ціни́ див. ціна́.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 601.