ЗЛОМ, у, ч.
1. Дія за знач. зломи́ти 1, 3, 4 і зломи́тися 1,3. Ішов командир, почував під ребром Серце, зав’язане мертвим узлом, Бо серце його — не залізо на злом (Бажан, Вибр., 1940, 36); Лигун продав [хату] на злом (Чаб., Тече вода.., 1961, 89).
2. Місце, в якому що-небудь зломано. Білий чавун містить в собі вуглець у вигляді цементиту і має світлий злом (Токарна справа.., 1957, 51); Зеленів на зломах лід.
3. Поворот, згин чого-небудь під кутом. Сонце зайшло, але захід іще червоний. На червоному тлі вирізьблюються рухливі й ритмічні зломи пташиних крил (Шиян, Магістраль, 1934, 159); Внизу сутеніло, а вгорі, за темною смугою лісів, здіймались крутими зломами вершини гір (Кол., Терен.., 1959, 31); Трохи розтулені губи посохли й застигли в такому неповторному зломі, немов опалила їх блискавка, вдаривши з неба (Довж., І, 1958, 91); // перен. Рубіж, перехідна межа. На зломі XVII-XVIII ст. був складений рукописний співаник Ягольницьким на Тернопільщині (Нар. тв. та етн., 2, 1961, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 601.