ЗЛОРА́ДО, присл. Із злорадством. — Бояться наші благочинні, що ризи їм промокнуть,— злорада каже Лобатий (Гончар, II, 1959, 358); Чарнецький так злорадо, з таким запеклим сказом зареготався, що навіть здригнувся від жаху Лянцкоронський (Стар., Облога.., 1961, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 603.