ЗЛІ́СНО. Присл. до злі́сний1. Марта одхитнулась од нього і тупнула злісно ногою (Коцюб., II, 1955, 304); — А тобі яке діло? — злісно звернулась до неї сестра (Вас., І, 1959, 199); Крики не вщухали — гукало кілька голосів люто і злісно (Смолич, І, 1958, 53); Федот злісно глянув на Юлю і відвернувся (Тют., Вир, 1964, 226); Злісно порушувати дисципліну.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 595.