Що oзначає слово - "злітати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ЗЛІТА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ЗЛЕТІ́ТИ, злечу́, злети́ш, док.

1. Летячи, підніматися в повітря. Знову чарівний корабель, легкий і прекрасний, злітає вгору (Ів., Вел. очі, 1956, 143); Долаючи величезну силу тяжіння Землі, у міжпланетний простір злітають ракети (Наука.., 9, 1961, 7); Злетів він [орел] над хмари й гукнув відтіля: — Гей, хто ще зо мною? до сонця полинем! (Сам., І, 1958, 107); * Образно. Сяє веселка, і злітає до неї пісня — щира і проста, як правда (Зар., Антеї, 1962, 272); // Піднімаючись угору, покидати яке-небудь місце. Бійці ішли мовчки. Зелена багва вигиналася під ногами, як спина у хижого звіра, з-під неї чавкотіла іржава вода, а з купин злітали бекаси (Тют., Вир, 1964, 317); Марабу, наполохані, плавно й красиво злетіли з даху, понеслись у напрямі гір (Ільч., Серце.., 1939, 267); // Летячи, досягати якого-небудь місця. На розлогу стару шовковицю.. злітали зозулясті кури (Вирган, В розп. літа, 1959, 279); Півень заляскав крилами, злетів на паркан (Епік, Тв., 1959, 64); // Швидко й рівномірно підніматися вгору й опускатися вниз (про підкинуті вверх або розгойдувані предмети). Сьогодні дівчина веслує бездоганно. Вродливе обличчя зосереджене, а рухи легкі, і весла самі злітають і занурюються в воду (Собко, Матв. затока, 1962, 98); Злетіли вгору бистрі релі (Рильський, II, 1960, 53); Таращанці стояли на майдані мовчки. Ніхто не вигукнув звичайного «ура», і ні одна шапка не злетіла вгору, як завжди (Довж., І, 1958, 197).

Зліта́ти (злеті́ти) в пові́тря — вибухати. Переправи злітали в повітря, як тільки на них ступав ворожий солдат (Кучер, Чорноморці, 1956, 38).

2. розм. Ідучи, їдучи і т. ін., дуже швидко підніматися на верх чого-небудь. Укритий милом кінь важко хропів, але, скоряючись руці володаря, то злітав на пагорб, то знову спускався в долину (Кочура, Зол. грамота, 1960, 113); На імпровізовану трибуну.. Леся не зійшла, а злетіла, наче її підхопило вітром (Хижняк, Невгамовна, 1961, 101).

3. Летячи, опускатися звідки-небудь на щось. Два метелики, один за другим, злітають звідкись на тихі трави (Коцюб., II, 1955, 413); В сю мить з неба вогненним змієм-метеором злітає Перелесник і обіймає вербу (Л. Укр., III, 1952, 264); То гудуть суворі снігопади, У землі питаючи поради. І вітри влітають без упину На морозом скуту луговину (Мал., Вибр., 1959, 32); Пташина, пірнаючи в повітря, наче у воду, злетіла на якесь дерево (Стельмах, І, 1962, 164); // перен. Несподівано з’являтися, виникати. Я стомлений тону все глибше й глибше В якесь бездонне тихе море… Тоді злітають сни, Страшні. Тривожні (Олесь, Вибр., 1958, 363); Забуття злетіло до істоти (Стар., Поет. тв., 1958, 187).

4. розм. Швидко, стрімко зіскакувати, з’їжджати, спускатися і т. ін. звідки-небудь. Хлопчик з ліжечка влітав, Швидко їв картоплю, манку, В торбу зошити складав І шугав до школи з двору (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 118); Зійшов [Атен] зі скелі чи злетів — і сам того не знаю (Сос., І, 1957, 318).

5. Падати, зірвавшись звідки-небудь, відділившись од чогось. Пригінчий так б’є себе долонею по лобі, що з голови злітає зубчастий бриль (Стельмах, І, 1962, 553); Пенсне злетіло, жалібно дзенькнуло скло… (Донч., V, 1957, 509); Двері злетіли з гачка і навстіж відчинилися (Мик., II, 1957, 298); Оротук ледве вдержався, щоб не злетіти з нарт (Трубл., Крила.., 1947, 62); // перен. Зникати, пропадати, перестаючи існувати. Сизий серпанок зоряної ночі покрив сушу й море.. У таку ніч сон злітав з очей, а мрії полонили розум і серце (Дмит., Наречена, 1959, 14); Її очі з м’якеньких стали зразу тверденькі, Брови насупились, а осміх злетів з уст і ніби вилетів з хати (Н.-Лев., II, 1956, 280)

Злеті́ла (злети́ть) голова́ чия — хто-небудь пока́раний (буде покараний) на смерть. Горіли палаци і падали чертоги. Тут панська голова злетіла не одна (Турч., Земле моя.., 1961, 17).

6. перен. Мимоволі, раптово вихоплюватися (про слова, вирази, зітхання і т. ін.). Віоріка починає швидко працювати руками, слова пісні самі просяться, злітають з губ (Чаб., Балкан. весна, 1960, 102); Софія стоїть мовчазна, бліда, нерухома. В серці їй кипить образа і досада. От-от горде, гостре слово злетить з її уст… (Л. Укр., III, 1952, 530); Важке зітхання злетіло з Германових грудей (Фр., VIII, 1952, 378); // Лунати, звучати (про звуки музичних інструментів, мелодії і т. ін.). Над нами має скорбними крильми Шопенів марш, крізь мідь злетівши строгу (Рильський, III, 1961, 248).

7. перен. док., з чого, перен.,розм. Втратити посаду, місце роботи і т. ін. У колгоспі «Сині води» За шахрайство, за брехню З голови злетів Колода, Згнив, як кажуть, на корню (Забашта, Пісня.., 1961, 113).

8. перен., розм., рідко. Швидко минати, проходити (про час). Її молодість злетіла, мов сон, промайнула, що аж диво часом бере, чи все те й було (Гончар, Тронка, 1963, 98); Не зглянулись, як ще місяць злетів (Мур., Бук. повість, 1959, 38).

ЗЛІТА́ТИ2, а́ю, а́єш, док.

1. перех. Літаючи, побувати скрізь або в багатьох місцях. Сів собі горобчик на полю та й думає: «Скільки світа злітав, а щось небагато навчився» (Л. Укр., III, 1952, 482); — Ми злітали гори, скелі, Пролетіли крізь пустелі, Потомилися украй (Перв., Казка.., 1958, 33).

2. неперех. Літаючи, побувати де-небудь і повернутися назад. Тут [в сільськогосподарській авіації] льотчик теж мусить бути класу не тюхтійського.. Це тобі не престо злітав, відбомбився, влучив, не влучив, і вертай назад… (Гончар, Тронка, 1963, 72).

3. неперех., розм. Дуже швидко куди-небудь збігати, з’їздити і т. ін. і повернутися назад. Валя тим часом злітав уже до хати-читальні, вхопив під столом якесь число «Знання».. і вже мчав назад (Вас., II, 1959, 188); — Ви їдьте на хутір і спокійно смажте зайців, а я злітаю в Троянівку. Я почав, я й докінчу,— і огрів коня канчуком (Тют., Вир, 1964, 539).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 595 - 596.