ЗМА́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗМАХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. неперех. Махати чим-небудь, спрямовуючи рух угору. Візник здивовано озирається на сідока, потім змахує пужалном і ще дужче поганяє коні (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 5); Вибухнув постріл, лейтенант змахнув руками, мов веслами, і впав навзнак (Кол., На фронті.., 1959, 96); Птах, плавно змахнувши крилами, спокійно поплив стороною над степом (Гончар, Таврія.., 1957, 22).
2. перех. Скидати, відкидати що-небудь змахом (змахами) руки. Заступник редактора звичним рухом змахує з чола на перенісся окуляри (Кол., Терен.., 1959, 350); Зняв безкозирку сибіряк І чуб змахнув з очей (Нагн., Пісня.., 1949, 47); // Різким рухом витирати, струшувати що-небудь. Дехто вже змахував нашвидку рукавом піт з чола, інші поскидали теплі піджаки й пальта (Коп., Вибр., 1953, 133); На очах Гордого з’явилася непрошена сльоза, і він крадькома змахнув її долонею (Руд., Вітер.., 1958, 27); Дівчина.. повідчиняла вікна, протерла шибки, змахнула невидиму пилюку з столів та підвіконь (Коз., Сальвія, 1959, 51); // Махаючи чим-небудь, зганяти, відганяти кого-небудь. Ще крок — і Кость у голубнику. Спокійними рухами він змахує з плечей сизих туркачів [голубів] (Донч., І, 1956, 55); Змахнути муху з обличчя; // перен. Відкидати, гнати геть (звичайно думки, поганий настрій, смуток і т. ін.). Зусиллям волі він змахнув усі думки і далі брів (Коцюб., II, 1955, 393); Зірвала [Наташа] косинку з голови, немов цим жестом змахнула і біль з душі (Зар., Антеї, 1962, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 613.