ЗМЕРЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., рідко, ЗМЕ́РЗНУТИ і ЗМЕ́РЗТИ, зну, знеш; мин. ч. змерз, ла, ло; док.
1. Відчувати холод, страждати від холоду; мерзнути. Марічка перша змерзала й пускалася бігти (Коцюб., II, 1955, 313); Змерзла ж [Маруся] ото так, що зуб з зубом не зведе, так і труситься (Кв.-Осн., II, 1956, 80); Далі чекати на вулиці було вже неможливо: хлопець дуже змерз (Донч., V, 1957, 440); * Образно. Гострий сніг обличчя коле. Зорі змерзли і тремтять (Черн., Поезії, 1959, 349).
2. Холонучи, застигаючи, ставати твердим або перетворюватися на лід. Надворі люто тріщать морози, А він працює і дні і ночі; Краялось серце, змерзали сльози (Граб., І, 1959, 333).
◊ Зме́рзнути (зме́рзти) на кача́н див. кача́н; Зме́рзнути (зме́рзти) на кі́стку див. кі́стка.
3. рідко. Гинути, вмирати від холоду, морозу. Це саме було перед різдвом.. А тоді мороз-мороз, так що вона трохи не змерзла на дорозі (Мирний, V, 1955, 335).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 615.