ЗМЕ́РЗЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до зме́рзнути, зме́рзти.
2. у знач. прикм. Який відчув холод, змерз. Господар, Гаврюша Костюк, тільки-но звільнившись з варти біля казарми, змерзлий сидів біля грубки, сьорбав із кухлика чай (Головко, II, 1957, 526); Стрибайчик до горбка під’їхав, розкидав лапками сніжок, а там лежить і ледве диха нещасний, змерзлий їжачок! (Забіла, У.. світ, 1960, 54).
3. у знач. прикм. Який став твердим, цупким від холоду, морозу. У двір зайшло кілька чоловік. На головах кудлаті шапки, на спинах овечі шкури вовною догори, на ногах — постоли із сирої шкіри, змерзлі, торохтять, як дерев’яні (Тют., Вир, 1964, 359).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 615.