ЗМЕТИКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, перех. і без додатка, розм. Док. до метикува́ти. Данилко зразу зметикував причину батькового хвилювання (Панч, Синів.., 1959, 58); Гострий розум у Кузьми Харитоновича: пальця в рот не клади. Не кожний отак швидко зметикує, що й до чого (Грим., Незакінч. роман, 1962, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 616.