ЗМИ́ЛУВАННЯ, я, с. Те саме, що милосе́рдя. Всі мовчали, дивились, мовби ждуть якого змилування божого (Свидн., Люборацькі, 1955, 82); Не лякали [Анатоля] ці запеклі, без тіні людського змилування обличчя (Кач., II, 1958, 392).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 619.