ЗМИРЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., рідко, ЗМИРИ́ТИСЯ, змирю́ся, зми́ришся, док., розм.
1. Те саме, що примиря́тися. Не може вона змиритись з неправдою в чоловіковій душі (Мушк., Чорний хліб, 1960, 148); Хоч її й підвели вже до думки, що чекати на нього марно, проте не хотілось змиритися з цим. Чіплялась за кожну ниточку сподівання, намагалась думати, що він живий (Баш, Надія, 1960, 284).
2. Ставати смирним, покірним; скорятися. Співець і воїн батьківщини, він [Ю. Фучік] не змирився і в неволі (Голов., Поезії, 1955, 173).
3. тільки док., рідко. Те саме, що помири́тися. [Сербин:] Не поладили ми з ним іще на Січі, та й досі не змирились (Вас., III, 1960, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 619.