ЗМОКРІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до змокрі́ти. Один з робітників, простоволосий, кремезний юнак у змокрілій від поту майці, поклав свою засмальцьовану, розвинуту в роботі руку на Хомине сідло (Гончар, III, 1959, 425); Змокрілі в одну мить, коні неспокійно переминались з ноги на ногу, гнулися під дощем (Збан., Переджнив’я, 1960, 255); // у знач. прикм. Вітер гуляв полями змокрілими, Негідь, тумани несе (Гр., І, 1963, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 631.