ЗМО́РЕНО. Присл. до змо́рений 2. Перепічка зморено розкинувся в кріслі (Бойч., Молодість, 1949, 12); Цигуля — як хмара чорний. Тільки час од часу хіба зітхне зморено чи похитає докірливо головою (Головко, II, 1957, 350); Важко тюпали коні. Зморено мотаючи головами, вони тягли гармати, вози з снарядами, провіантом (Автом., Так народж. зорі, 1960, 209); * Образно. Стояла велика спека. Молоді деревця попід вікнами контори зморено опустили своє віття (Гончар, Новели, 154, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 632.