ЗМІ́НЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до зміни́ти. Несамовиті [у Романа] очі, змінене тяжким болем обличчя (Гр., II, 1963, 306); — Ану вилазьте з саней! — почувся владний, навмисне змінений голос (Шиян, Баланда, 1957, 51); // змі́нено, безос. присудк. сл. У колгоспі на всіх фермах впроваджено механічне доїння, змінено порядок оплати праці (Ком. Укр., 11, 1965, 53); [Басов:] Маршрут Олександра Федоровича не змінено. Іде через нашу станцію (Корн., І, 1955, 152).
2. у знач. прикм. Інший, інакший, не схожий на попередній. [Журавель:] У Панька відкрився новий талант: писати листи зміненим почерком і ставити нерозбірливий підпис (Мик., І, 1957, 514); — Миколою звуть,— добре-таки напруживши пам’ять, відповів хлопець зміненим голосом (Коз., Гарячі руки, 1960, 132),
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 622.