ЗНАЙО́МИЙ, а, е.
1. Який зустрічався або був відомий раніше і про якого вже склалося певне поняття. — Здорова, Галочко! — роздався, чийсь знайомий голос з-за старців (Мирний, IV, 1955, 142); Це ти писала, Це твоя рука, Мені до болю рідна і знайома (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 136); Знайомі двері із знайомим рипом Враз відчинились (Рильський, Мости, 1948, 84); Сумно, сумно з них [бранців] один дививсь на мене… Щось знайоме було в очах його… (Сос., І, 1957, 442).
2. Який підтримує знайомство, спілкується з ким-небудь. Раділа вдова, що трапились їй добрі молотники: люде знайомі з сусіднього села (Барв., Опов.., 1902, 304); Олександер (Лесько) Чорненький — товариш Андрія, знайомий з родиною Бажаїв змалку (Л. Укр., III, 1952, 718); Знайомий Чернишеві парторг четвертої роти, літній, високий сержант, підвівся на весь зріст, крикнув «ура» (Гончар, III, 1959, 287); // у знач. ім. знайо́мий, мого, ч.; знайо́ма, мої, ж. Людина, з якою хто-небудь підтримує знайомство, спілкування. А мене хоч дуже втомила подоріж і хоч я схуд так, що знайомі не пізнавали, проте почуваю себе свіжішим, бадьорішим і навіть поправляюся (Коцюб., III, 1956, 274); Надвечір, коли бабуня зібралася й пішла до якоїсь своєї знайомої, я залишився сам (Сміл., Сашко, 1954, 247); * У порівн. Ластівка привітався з монтажниками, як старий знайомий (Дмит., Розлука, 1957, 274).
3. кому, з чим. Який пережив щось, зазнав чогось або набув досвіду у чому-небудь. Чи знайоме вам те гостре, до фізичного болю гостре почуття нудьги за рідною країною, яким обкипає серце від довгого пробування на чужині? (Коцюб., І, 1955, 177); В лісі йде маленький Вова в теплій шубі хутряній. Зір сміливістю іскриться. Не знайомий Вові жах (Сос., II, 1958, 44); Павло був трохи знайомий з друкарською справою (Кучер, Голод, 1961, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 638.