ЗНАМЕНУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок.
1. тільки 3 ос., книжн. Відзначатися, відмічатися чим-небудь.
2. заст. Хреститися. Молиться [грек], б’є поклони, зітхає, знаменується до образа богородиці й позад усіх людей виходить з церкви (Н.-Лев., III, 1956, 363); Дідусь ідуть по улиці, хрестом знаменуються за святую милостиню, а самі жалібно вичитують: Та прожив я свій вік не так, як чоловік (Морд., І, 1958, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 641.