ЗНАРЯДЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗНАРЯДИ́ТИ, джу́, ди́ш, док., перех., діал. Споряджати. От знарядили [пересельці] тих ходаків у дорогу… Пішли вони та й забарились (Григ., Вибр., 1959, 288); Жіночки не шкодували праці, але богомільна бабуся клопоталася найдужче, як би краще знарядити новоприставлену на той світ (Л. Янов., І, 1959, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 642.