ЗНА́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех. і без додатка.
1. Мати якийсь зміст, дорівнювати значенням чому-небудь. — Сіла я, знаєте, на припічку та й розгадую, що би цей сон міг значити (Март., Тв., 1954, 80); — У нас можуть бути діти… Голубчику!.. Ти лиш вдумайся, що то значить те велике слово… Дитиняточко маленьке… (Хотк., II, 1966, 203); // з інфін. або підрядним реченням. Означати що-небудь, свідчити про щось. Я себе ловлю, що до сонця звертаюсь, як до живої істоти. Невже се значить, що мені вже бракує товариства людей? (Коцюб., II, 1955, 229); За мир у всьому світі — Це значить: за народ, За колоски налиті, За шум весняних вод! (Рильський, III, 1961, 43); Визнавати об’єктивну, тобто незалежну від людини і від людства, істину, значить так чи інакше визнавати абсолютну істину (Ленін, 14, 1949, 115).
2. Відігравати певну роль, мати яке-небудь значення, бути важливим для когось. Коли мої твори що-небудь значать, мають яку-небудь вагу, то задля діла (справжнього діла) — вони одні тілько потрібні, а не моє ймення (Мирний, V, 1955, 400); [Річард:] Більше для мене значить усміх мого Деві, аніж прокльони твого Годвінсона (Л. Укр., III, 1952, 51).
Що [то] зна́чить хто, що — уживається при намаганні пояснити щось підкреслюванням певних особливостей, рис кого-, чого-небудь. — Пам’ятаєш, як старший лейтенант Брянський перед своєю смертю гукнув нам: «За Батьківщину!..» І голос тоді в нього був якийсь не простий…— Що то значить — Батьківщина!.. (Гончар, III, 1959, 192).
ЗНАЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, недок., перех. Робити позначки, мітки; мітити. Весь годящий ліс десятники тут же значили крейдою, саме його й брали ми (Мур., Бук. повість, 1959, 138); До пізнього вечора не розходились новобугівці з полів: одні ще отримували землю, другі пакіллям значили межі, а треті ..орали свої наділи на зяб (Стельмах, II, 1962, 150).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 648 - 649.