ЗНЕВА́ЖНО, рідко. Присл. до знева́жний. І чого се той гончар Так зневажно топче глину? (Крим., Вибр., 1965, 219); Орел, осягши скельної вершини, Дивиться зневажно на малі тварини (Щог., Поезії, 1958, 273).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 652.