ЗНЕВО́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до знево́лити; // у знач. прикм. [Яким:] Може ще день, два — і голосом могучим озветься вся зневолена країна, сонцем ясним наша доля засяє! (Гр., II, 1963, 543); Зневолений ведмідь повинен був.. визнати свою неволю. Його прив’язали у дворі до стовпа (Кач., II, 1958, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 653.