ЗНЕОСО́БЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до знеосо́бити. Здавалося, що ото всі вони дивляться на нього й бачать не його, Саїда Алі Мухтарова, а той прекрасний портрет у фесці. Мухтарова нема, він знеособлений (Ле, Міжгір’я, 1953, 403); В буржуазному суспільстві капітал має самостійність і індивідуальність, тимчасом як трудящий індивідуум позбавлений самостійності і знеособлений (Комун. маніф., 1947, 29); Сумно подумати, як стогнуть греки під п’ятою ісламу, які вони зневажені і знеособлені (Тулуб, Людолови, І, 1957, 150); Всім серцем своїм молодим вони любили свою рідну батьківщину, землю батьків і дідів, свій народ — скривджений і знедолений, знеособлений і ображений — і вони хотіли жити для свого народу і віддати йому своє життя (Смолич, Мир.., 1958, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 656.