ЗНЕСИ́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до знеси́лити. Знесилений неволею на далекій чужині, з понівеченим здоров’ям вернувся він до Петербурга (Мирний, V, 1955, 313); Знесилений важкою внутрішньою боротьбою, Петро раптом засинає міцно-міцно (Багмут, Щасл. день.., 1951, 89); Одзовізм вчасно був знесилений більшовизмом і не дійшов до спроб створити свою партію.. (Ленін, 17, 1949, 186).
2. у знач. прикм. Який знесилився, загубив, утратив силу; безсилий. Знесиленого Мар’яна жінки повели в другу половину хати, щоб там хоч трохи відпочив (Стельмах, I, 1962, 171); // у знач. ім. знеси́лений, ного, ч.; знеси́лена, ної, ж. Безсила, змучена чим-небудь людина. Не додавай знесиленим журби, Не добивай зневір’ям підупалих, А розбуди на діло боротьби, Знайди розвагу в світлих ідеалах! (Граб., І, 1959, 387).
3. у знач. прикм. Невиразний щодо сили вияву. Тепер Олег ясно почув не скрип, а немов людське знесилене зітхання… (Ле, Клен. лист, 1960, 168).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 658.