ЗНЕСЛА́ВЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до знесла́вити. Вони потроху наближалися до того страшного будинку, звідкіля Оксана мусить вийти навіки знеславленою прізвищем «злодійка» (Л. Янов., І, 1959, 50); Картярський борг треба сплатити за добу, бо інакше він буде знеславлений — і тоді ніщо в світі не змиє з нього ганебного тавра (Тулуб, Людолови, І, 1957, 279).
2. у знач. прикм. Позбавлений доброго імені; зганьблений, ославлений. Але непоправна помилка була зроблена, і живим її свідком був Грозний, що стояв посеред двору знеславлений (Мик., II, 1957, 504); Тема знеславленої дівчини багаторазово повторюється і варіюється у Шевченка (Рильський, III, 1956, 232).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 659.