ЗНИ́ДІТИ, ію, ієш, док., розм.
1. Втратити силу, здоров’я, стати кволим; захиріти (про людей). Недовго жила її від грудей відлучена дитина; біднятко зниділо, мов поросло мохом, та й навіки заснуло (Кобр., Вибр., 1954, 86); Щоб не знидіти від безділля, взявся [Поцілуйко] за шевство (Стельмах, Правда.., 1961, 187); // Стати чахлим; зав’янути, зачахнути (про рослини). Там, де були грядки цибулі, часнику, коли ще жила дружина Микули Бучини, зниділо картоплиння (Чендей, Поєдинок, 1962, 69).
2. тільки 3 ос., перен. Ослабнути, занепасти. — Бачите, мамо, талант, може знидіти, непіддержуваний і занедбуваний (Коб., II, 1956, 308); — Ви боялись за своє кохання, що воно знидіє в життьовій боротьбі? (Л. Укр., III, 1952, 700).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 661.