ЗНОВ, рідше ІЗНО́В, присл.
1. Ще раз, ще, удруге; повторно. Однак краю плавням не було. Комиші, озерця, єрики.. І знов комиші, і знов вода, і знов той самий згук розміреного, однотонного прибою морської хвилі (Коцюб., І, 1955, 364); І знай, що знов прилинуть восени Мандрівні зграї.. — і звеселять прозору далечінь! (Рильський, І, 1956, 78); Сонце над землею Ізнов зійшло, розвіяло грозу (Бичко, Вогнище, 1959, 30); // Наново, спочатку. Та горять, немов юнацькі очі, на знаменах золотом слова. Я дивлюсь на Леніна і хочу знов почати, жить і працювать (Сос., І, 1957, 342); Кажуть, наприклад, що море гладким поступається рибам, І, як вони пропливають, те місце ізнов виповняє (Зеров, Вибр., 1966, 134).
2. розм. Те саме, що зно́в-таки 2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 670.