ЗНО́СИТИСЯ, зно́шуся, зно́сишся, недок., ЗНЕСТИ́СЯ, су́ся, се́шся; мин. ч. зні́сся, знесла́ся, ло́ся; док.
1. Входити в стосунки, переговори, установлювати зв’язки з ким-небудь; спілкуватися. В неї були лиш три добрі знайомі, з якими ненастанно зносилася (Коб., II, 1956, 33); Я з цією господинею [цензурою] ніколи не зносився сам, за мене другі з нею цяцькалися (Мирний, V, 1955, 391); Ніколає, зібравши всіх членів делегації в кімнаті професора Крянге, сказав, що зв’язок перервано і тому немає можливості знестися з посольством (Чаб., Балкан. весна, 1960, 428).
2. розм. Те саме, що здійма́тися 1 — 3, 7. Над вируючим морем, то припадаючи грудьми до білих грив, то поривно зносячись вгору, тривожно вились чайки (Збан., Сеспель, 1961, 4); Давно знеслося пекуче сонце у зеніт (Тулуб, Людолови, II, 1957, 466); 3 білих димарів Дим угору зноситься рожевий (Рильський, II, 1960, 72); Над лісом знісся вихор… (Досв., Вибр., 1959, 65); Над степом зноситься гора-могила (Зеров, Вибр., 1966, 415); Уста шепочуть мертве ймення, Надія зноситься слаба (Стар., Поет. тв., 1958, 83).
3. тільки док. Відкласти яйце (про птахів). Хоч би де знеслась інша.. курка, він те яєчко знайде й принесе (Барв., Опов.., 1902, 194); Кудкудакали кури, шукаючи гнізд, щоб знестися… (Гончар, III, 1959, 318).
4. тільки недок. Пас. до зно́сити 1 — 8.
ЗНОСИ́ТИСЯ див. зно́шуватися.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 671.