ЗНУ́ДИ́ТИСЯ, зну́джу́ся, зну́дишся, док., розм.
1. Те саме, що знудьгува́тися 1. Він сидів, як німий, перед нею, і мельникова дочка знудилася б з тим безмовним гостем (Вовчок, І, 1955, 352); По обіді він знудився від очікування й вирішив піти побалакати сам (Панч, II, 1956, 112); // безос. Почався преферанс. Грали його зо дві години, аж знудилося всім (Мак., Вибр., 1954, 241).
2. за ким — чим, рідше по кому — чому. Відчути тугу, скучити за ким-, чим-небудь. Зібралось мало не все село: і гамірка дітвора, що знудилась по весні і тепер дихнула на повні груди, і погорбатілі діди, що зійшлися глянути на диво (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 673.