ЗНІ́ВЕЧИТИ, чу, чиш, док., перех.
1. Поламати або зіпсувати що-небудь, зробити непридатним для використання, вжитку. Баба буде плакати, Будуть сльози капати, Знівечать кожух (Гл., Вибр., 1951, 238); — От, прокляті, каторжні!.. через них держално знівечила…— на весь голос гукала молодиця — й кинула в свиноту надтріснутим держалном (Мирний, І, 1949, 129); Од клуні стовбичать тільки в бур’янах кілля та сохи. Тини порозтягали люди, сад знівечила скотина та дітвора (Вас., І, 1959, 268).
2. розм. Скалічити, заподіявши фізичних або моральних травм. — Бачите: ось і невільницьке тавро на лобі. На все життя, до смерті; знівечили [татари], випалили червоним залізом (Тулуб, Людолови, І, 1957, 476); Йому було радісно, що чорна сила.. була зовсім не Німеччиною, а тільки мерзенним згустком підлості, упирем, який вп’явся в її тіло, обдурив її людей, знівечив їхні душі (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 113); // перен. Викривити, спотворити що-небудь неправильним викладом, поясненням і т. ін. Драматичний сюжет може або розкрити, образно поглибити ідею, дати їй художнє життя, душу, або знівечити її, викривити (Літ. газ., 25.XI 1953, 2).
3. перен. Скривдити, зганьбити кого-небудь. [3-й парубок:] Я як подумаю, що мою Галю знівечить який пан, то аж мороз пройде поза спиною… (Вас., III, 1960, 16).
4. перен. Призвести до загибелі, знищити, загубити кого-, що-небудь. Красу свою знівечиш, літа свої марне стратиш (Барв., Опов.., 1902, 93); Скільки талантів, скільки ж то юних ентузіастів зім’яла на моїх очах, знівечила й передчасно загнала в сиру матінку-землю жорстока і безглузда буржуазно-капіталістична дійсність! (Козл., Сонце.., 1957, 97); Коли б же то знаття! Десятою дорогою обминула б тебе, як обходять люди грузьку трясовину. А так засмоктав ти мене, безсердечний, знівечив усе моє життя (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 36); — Скількох людей вони [фашисти] посиротили, скільки нашої молоді погнали на каторгу… А скільки вкрали, знівечили людських надій, сподівань, прекрасних планів! (Гончар, III, 1959, 135).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 665.