ЗОБОВ’Я́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗОБОВ’ЯЗА́ТИ, яжу́, я́жеш, док., перех. Накладати на кого-небудь якісь обов’язки, примушувати когось виконувати що-небудь. — Вислухайте, прошу, мене! Це абсолютно ні до чого вас не зобов’язує. Ви тільки скажете потім одне слово (Головко, II, 1957, 489); Розенберг просто прогавив, а головний інженер навмисно не залучив до участі в.. дослідах контрольну лабораторію, не зобов’язав Петушека щопівгодини подавати експериментаторам найточніші аналізи кожної фракції (Шовк., Інженери, 1956, 32); // Примушувати кого-небудь триматися, поводитися певним чином. Ех, з якою охотою він бігом побіг би зараз додому! Але форма суворовця зобов’язує, і хлопчик пішов звичайним, але трішечки прискореним кроком (Багмут, Щасл. день.., 1951, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 675.