ЗО́ЛОТЦЕ, я, с. Пестл. до зо́лото 1. — А ти, значить, золотце миєш? — запитав Цапигін. Прихована тривога майнула в Мамедових очах.— Нема золота, — хутко сказав він (Донч., II, 1956, 38).
◊ Срі́бне зо́лотце — про паскудну людину. [Явдоха:] Навіщо ви вийшли за нього? Спитали б мене, дарма що брат, сказала б прямо: не йдіть, бо то.. срібне золотце!.. (Кроп., II, 1958, 462).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 683.