ЗОРЕНО́СНИЙ, а, е, поет.
1. Який має на собі зорю (у 5 знач.). Танк зореносний на битву помчав громить завойовників орди (Сос., II, 1958, 228); Москва! Годинник б’є дванадцять На зореносному Кремлі (Нех., Під.. зорею, 1950, 51).
2. перен., уроч. Осяяний славою, величний. В зореносній Москві за проектом молодих київських скульпторів та архітекторів споруджено пам’ятник великому Кобзарю — Т. Г. Шевченку (Мист., 4, 1967, 1); Краю рідний, батьківщино, щастя вільного труда, зореносна Україно, наша земле молода (Гонч., Вибр., 1959, 113).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 687.