Що oзначає слово - "зоря"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ЗОРЯ́, і́, ж.

1. Те саме, що зі́рка 1. Поряд із зорями, які мають точну схожість із Сонцем, є зорі більші і менші від нього (Астр., 1956, 7); Край неба викотилась, ніби з моря виплила, блискуча вранішня зоря, а за нею почало червоніти небо (Н.-Лев., II, 1956, 229); Синє небо було всипане зорями (Коцюб., І, 1955, 16); Підвів [Кирило] голову, а в обличчя йому війнув вітер, ніби погасив на синьому небі останню зорю… (Кос., Новели, 1962, 184); Вогняною крапелькою все ясніше і ясніше замерехтіла вечірня зоря (Тют., Вир, 1964, 289); * Образно. Вас вестимуть до радості зорі Москви, Зорі правди, ясніші кришталю (Дор., Єдність, 1950, 46); * У порівн. Навернулась йому на думку Олена, що хороша була, як зоря ясна, а покірна, а тиха, як голубка сива! (Вовчок, І, 1955, 51); Під беретом, ніжним, як пушинка, сині очі зорями цвітуть (Сос., II, 1958, 103); // нар.-поет. Пестливе звертання до дівчини, жінки. «Серце моє, зоре моя, Де це ти зоріла?» «Я сьогодні забарилась: Батько занедужав, Коло його все поралась…» (Шевч., І, 1963, 89).

Ві́рити у свою або чию [щасли́ву] зорю́ — те саме, що Ві́рити у свою або чию [щасли́ву] зі́рку (див. зі́рка). Хто вірить у зорю свою І смерть в обличчя знає, Той у щоденному бою Її перемагає (Перв., II, 1958, 250); До зір — дуже високо. Вставав завод з руїн. Високі труби Сягали хмар, підводились до зір (Шпорта, Запоріжці, 1952, 64).

◊ Зо́рі з не́ба зніма́ти, перев. з запереч. част. не — те саме, що Зірки́ з не́ба хапа́ти (зніма́ти, здійма́ти і т. ін.) (див. зі́рка). — А про Василя вже того — і такий і он який, трохи не зорі з неба зніма (Мирний, IV, 1955, 14); Провідна́ зоря́ — те саме, що Провідна́ зі́рка (див. зі́рка). Велика Партіє великого народу, Знамено вольності в міцних його руках! Ти провідна зоря в боях його й трудах, Ти — сонце, що ясну віщує нам погоду (Рильський, III, 1961, 286); Роди́тися (народи́тися) під щасли́вою зоре́ю — те саме, що Роди́тися (народи́тися) під щасли́вою зі́ркою (див. зі́рка). На прощання сказав пораненому Василеві старший лейтенант: — Під щасливою зорею ти родився… (Горд., Сильніше смерті, 1946, 48).

2. Яскраве освітлення горизонту перед сходом і після заходу сонця. Гордо ми пливли по Рейні І дивилися згори, Як палав зелений берег Од вечірньої зорі (Л. Укр., IV, 1954, 103); Над очеретами війнув вітерець, у безвісті неба засіріла смужка,— передвісник зорі (Досв., Вибр., 1959, 413); * Образно. Зоря Жовтнева розцвіла, Устало сонце на погоду… Великій Партії хвала, Хвала радянському народу! (Рильський, І, 1956, 379); // Час появи на горизонті такого освітлення. — Стою на зорях вечірніх і вранішніх, заклинаю дороги. Стою опівночі над безоднею скорботи, аби не взяв його ні меч, ні вогонь, ні вода. Сину мій, обороно моя!.. (Довж., І, 1958, 280); Рано на зорях сестри проводжали Веснянку (Гончар, Земля.., 1947, 168).

Від (од) зорі́ до зорі́ — з ранку до вечора або з вечора до ранку. Рішив Василь найнятися у робітники.. Це означало роботу від зорі до зорі, але цього не боявся Василь (Хотк., І, 1966, 102); За милих виплакали очі Дружини, матері; Скрізь ллються слізоньки жіночі Від зорі до зорі (Граб., І, 1959, 243); До зорі́: а) до настання темряви. Хотілося.. до самої зорі тесати, стругати дзвінке дерево (Стельмах, II, 1962, 387); б) до ранку. Цілу ніч до зорі я не спала, Прислухалась, як море шуміло (Л. Укр., І, 1951, 65); На зорі́ — на світанку, рано-вранці. Вийшовши з дому на зорі, Назарович до половини дня борсався ще десь на півдорозі (Ряб., Золототисячник, 1948, 33); На зорю́ займа́ється (займа́лося, зайняло́ся, зді́йметься і т. ін.), безос., перев. із запереч. част. не— починає (почало і т. ін.) світати. Ранісінько-ранісінько піднялась. Усі сплять, іще й на зорю не займається,— імла (Вовчок, І, 1955, 7); Було ще на зорю не здійметься, вона з коромислом біжить по воду (Барв., Опов.., 1902, 112); Ні світ ні зоря́; Чи світ чи зоря́ — дуже рано. Прокинувся чоловік ні світ ні зоря — і хоч тобі очі виколи — не стулилися більше та й годі (Збан., Переджнив’я, 1960, 214); Чи світ чи зоря, вже й повставали (Барв., Опов.., 1902, 58).

3. перен., чого. Початок, зародження чого-небудь. Щаслива родина братерських народів кожний рік відзначає свободи зорю (Гавр., Вибр., 1949, 67); Вже на зорі своєї письменницької діяльності.. Мирний розглядав літературу як зброю в боротьбі проти соціальної неправди (Літ. газ., 27.I 1955, 3).

4. перен., рідко. Те саме, що зі́рка 2. Ясній зорі українського кону, Високоталановитій Марії Костянтиновні Заньковецькій від щирого серця зачарованих нею полтавців, на спомин 9 — 26 грудня 1903 р. (Мирний, V, 1955, 417); У Парижі виступає нова зоря екрана Марина Владі… (Собко, Срібний корабель, 1961, 6).

5. рідко. Те саме, що зі́рка 3. По улицях хлопці понесли зорю (Вас., Вибр., 1950, 101); На стволі цієї гарматки ясніли, як ордени, червоні зорі (Гончар, III, 1959, 262); Цвіте рубін кремлівських зір Огнями найяснішими… (Нех., Ми живемо.., 1960, 71); Його слова, як помсти зброя, сміються губи молоді, і золота зоря героя сіяє на його груді (Сос., II, 1958, 303).

6. Ранковий або вечірній військовий сигнал, який виконується на барабані, горні чи трубі. Благаю бога, щоб світало, Мов волі, світу сонця жду. Цвіркун замовкне; зорю б’ють (Шевч., II, 1963, 66); Одного ранку, щойно на зорю програли, об’являють нам, що підем на станцію (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 116); Пізно ввечері, після зорі,— кінець трудового дня (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 73).

7. розм. Те саме, що метео́р. Кожна падаюча зоря— метеор — це маленька частинка, яка зіткнулася з Землею і спалахнула від удару об нашу атмосферу (Бесіди про всесвіт, 1953, 85); Глянула я на небо, аж над Кишиневом котиться з неба зоря (Н.-Лев., III, 1956, 270).

8. перев. мн., діал. Зірочки (у 4 знач.). Веселий метелик по плецю літав, На гайстри, на зорі, на ромен сідав (Щог., Поезії, 1958, 337); Відмічалося поїдання бруньок, бутонів та пагонців чагарника з листяних порід дерев, кропиви, споришу, іриса, ..ріпака, зорі (Шкідн.. рослин, 1949, 68).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 689.