ЗОТЛІ́ЛИЙ, рідше ЗІТЛІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зотлі́ти, зітлі́ти; // у знач. прикм. Праворуч від кістяка в трьох маленьких зотлілих шкатулках знаходились буси (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 170); Зітлілі дупла [верб] дихають хмільною прілістю (Стельмах, І, 1962, 400); В ярках, під ніздрюватим снігом — зажебоніло струмками, в садах і дібровах, під зотлілим листям, заворушилася голочками молода травичка (Грим., Незакінч. роман, 1962, 204); Не сумуйте, що купа на купі Всі поляжем за діло святе: На зітлілому нашому трупі Невмируще братерство зросте! (Граб., І, 1959, 74); Земля розсипалася під пучками, як зотлілий жар (Тулуб, Людолови, І, 1957, 140); Раптом побачу спотворені мрії, мертві надії, зотлілу любов (Л. Укр., І, 1951, 249).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 695.