ЗРАДІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., без додатка, кому, чому, з кого — чого, розм. ким, чим. Відчути радість. Зраділи всі [звірі], що Лис такий моторний, Що буде їм вечеря і обід (Гл., Вибр., 1951, 110); Пішов би я в Україну, Пішов би додому, Там би мене привітали, Зраділи б старому (Шевч., II, 1953, 67); Навіть як запропонував Корній піти до дубів — кавуни їсти, відмовився [Павлуша], зрадівши нагоді залишитися самому (Головко, II, 1957, 272); Зітхнула [Сахно] легко, зрадівши з того, що тут таки є живі люди (Смолич, І, 1958, 64); * Образно. Звився жайворонок високо під чисте, неначе нове, небо і заспівав про те, що мертва земля ожила знов, що сонце, зрадівши щастям землі, стало ласкавим, теплим, ясним (Коцюб., І, 1955, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 697.