ЗРО́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗРОДИ́ТИ, зроджу́, зро́диш, док.
1. тільки док., перех. Те саме, що народи́ти. Зродила я дівчатко, Наталочкою звали (Барв., Опов.., 1902, 97); Це найвища честь для матері. Це ж вона зродила такого спритного, дотепного Саїда (Ле, Міжгір’я, 1953, 94); — Як же б то міг, Антіною, я з дому прогнать проти волі Ту, що зродила мене й згодувала? (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 46).
2. перех., перен. Бути причиною появи чого-небудь; створювати щось. Народна душа могла зродити сі співи, прості, нештучні і щирі, хоч не позбавлені й майстерності в вислові (Л. Укр., IV, 1954, 274); // Виклика́ти в кого-небудь якесь почуття. Чим далі він біг, тим більший острах зроджувала гнітюча тиша за його плечима (Панч, І, 1956, 93); Твори Фур’є.. зродили в мені знов симпатії до соціалізму (Коцюб., III, 1956, 287).
3. тільки док., перех. і неперех., розм. Дати плоди, врожай; уродити. Ой в полю черешенька та рясно зродила (Чуб., V, 1874, 155); А попова нива, нива сім літ не родила, Як вивезли фіру сміття — пшеницю зродила (Україна.., І, 1960, 350).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 711.