ЗРОЗУМІ́ЛИЙ, а, е.
1. Доступний для сприймання, ясний, дохідливий. Він забув, що його парафія не чула од його десятки год живої моральної проповіді на зрозумілій для селян народній мові (Н.-Лев., III, 1956, 368); Книга була Зінькові така зрозуміла, така зрозуміла, як ще ні одна в світі: кожне тобі словечко в їй Зінько тямив, розумів і почував.. Звалася та книга «Кобзар Тараса Шевченка» (Гр., II, 1963, 327); Вутанька, все більше насторожуючись, прислухалася до їхніх розмов, до їхніх умовлянь. Якісь натяки, якісь не зовсім зрозумілі докори (Гончар, II, 1959, 179); // Який має близькі кому-небудь думки, погляди, інтереси і т. ін. Досі Антін здавався простим і зрозумілим. Все було в нім ясне, добре відоме, укладалося в рамки, а от… (Коцюб., II, 1955, 297); Варавка був найцікавіший і найзрозуміліший для Клима (Горький, Життя К. Самгіна, нерекл. Хуторяна, І, 1952, 21).
2. Який має підставу, закономірний. Мені вже хотілось би так чи сяк заспокоїти зрозумілу цікавість авторову (Коцюб., III, 1956, 155); Але це була не втома, а зрозуміла байдужість (Донч., V, 1957, 420).
Зрозумі́ла річ, у знач. вставн. сл. — зрозуміло, звичайно.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 712.