ЗСИ́ПАТИ див. зсипа́ти.
ЗСИПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗСИ́ПАТИ, плю, плеш; мн. зси́плють; док., перех. Сиплючи, поміщати що-небудь кудись. Треба було хліб зсипати в комору, городину складати в льох (Н.-Лев., III, 1956, 202); В жнива люди всім селом косили, молотили і в засік зсипали зерно (Чорн., Визвол. земля, 1959, 25); Максим і Яків привезли перший віз і зсипали пісок на купу (Л. Укр., III, 1952, 663); — Зараз зсиплю [картоплю] в погріб. Де ж свічка? (Донч., VI, 1957, 408); // Висипаючи в одне місце, збирати докупи що-небудь сипке або дрібне. Ганна взялася зливати й зсипати до першої колби.. відважені речовини (Собко, Зор. крила, 1950, 254).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 721.