ЗУ́БЧИК, а, ч.
1. Зменш.-пестл. до зубе́ць. Я здорово граю на гребінці. Приладнаю між зубчиками папірець, притулю до губів і дму (Донч., Перемога.., 1949, 4); Різальне лезо серпа має насічку, що утворює по його кромці дрібні гострі зубчики, як у дрібнозубчастої пилки (Зерн. комбайни, 1957, 7).
2. у знач. присл. зу́бчиками. Нерівно, гострими виступами. Руки бігали по тісті, виробляли шишки, викачували, розкачували довгі качалочки, розпліскували, вирізували зубчиками (Н.-Лев., III, 1956, 73); З конверта випала фотокартка, красиво зубчиками обрізана (Сенч., Опов., 1959, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 728.